«Коли мені було чотири роки, моя мама мала звичку приносити мені коржика щоразу, коли поверталася додому з базару. Я завжди вибігав на подвірʼя і поволі їв його - часом на це йшло пів чи три чверті години. Я відкушував по кришечці й поглядав на небо. Тоді погладжував ступнею собаку й відкушував ще крихітку. Я просто втішався буттям тут - землею, небом, бамбуковими заростями, котом, собакою, квітами. Я був здатний на це, бо не мав аж дуже чим перейматись.