Кудись несеться невгамовний час... Ламає на шляху своїм усе навколо... Проноситься без сумнівів крізь нас... Чекаючи допоки все по трохи ми  відновим... А потім... Знову намагається крізь сміх, Довести нам, що всі надії марні... Чіплятись за "стабільність" у житті, Те саме, що ловити в небі хмари... Ми лиш актори у театрі дивних див, Не вивчили свої простенькі ролі... Розгублено роззявлюємо рти, А час вистави добігає вже поволі...