Потяг продовжував рух, час тягнувся нескінченно, в очах потемніло. Раптом настала тиша. Дмитро випрямив спину та рушив на вихід — у туман. «Дивно», — промайнуло у Дмитровій голові, — «сонце ще хвилину тому світило на повну, не пам'ятаю щоб у Львові так змінювалася погода». Крізь вологу у повітрі було ледве видно хрест що стоїть на напівмісяці на церкві Параскеви П'ятниці в ста метрах попереду.