Дзвоню чоловіку і благаю повернутися НЕГАЙНО, швидко пояснивши, шо трапилось. Дякую сусідці і вертаюся додому. Сиджу під дверима і намагаюся поговорити або хоч почути шось, та марно. Тільки тоді в мене починається істерика та самокритика, яка ж я гівняна мати… І тут він – мій чоловік-рятівник, відкриває двері, я вриваюся і бачу щасливу дитину в туалеті з повним ротом котячого наповнувача (тирса) та кота, який не розуміє шо відбувається. Зараз смішно, а тоді було нє. Діліться й ви треш-історіями)