Колись я засинала під шум літаків, які вилітали з Жулян. Кожного разу, під "свіжий" звук чергового літака, я уявляла, куди він летить: це, напевне, Wizz Air до Будапешту. Зараз я намагаюсь засинати, вслухаючись в звуки авіації, яка підіймається в небо вночі. І від цього стискає горло. Ніби й розумієш, що це "свої", але шум в небі вже ніколи не викликатиме радості. Наскільки з нами ці травми?