Кохати тебе восени. У пожовклому листі, під дощем, у променях сонця, що торкаються гілок соснового лісу. У вислизаючих спогадах ловити відбитки літнього вітру, стояти босими ногами на гарячому піску, вдивляючись у блакитну порожнечу. Шкірою відчувати тишу, ніби ти на краю прірви, мовчати і витирати сльози радості, переглядаючи фотографії. Бігти в пошуках літака, усміхатися перехожим, крутити педалі вгору і летіти без гальм вниз, ніби тобі не страшно… адже тобі не страшно⬇️