Їду з села додому. На трасі автобусна зупинка, стоїть хлопчик. Думаю - треба стати, підвезти дитину. Потім уявляю як то буде з боку: якась незнайома тітка стає і забирає дитину. А потім доводь що ти не жираф і не кіднеперша. Коротше, не зупинилась я, попередила проблему. Благими намірами, кажуть... Дід мій казав, що не роби комусь добре, аби собі не було погано. А колись же ж нас постійно хтось додому підвозив. Час змінився: страшно не тільки сідати в чуже авто, а й ставати, аби підвезти.