Думаю, ну буває, але продовжую спілкування англійською. Тим часом, за єдиним столиком, що в мене лишився, сидів дідо років 80-ти. Теж почув, що тихенько співаю. Спитав звідки я. Кажу з України. Його очі відразу загорілися. І він українською (з важким американським акцентом) продовжив. - То ви напевно розмовляєте українською? - Так, звичайно. Ви також з України? - В це тяжко повірити, та ні. Мої бабуся та дідусь переїхали з Білгородщини. (😦) ⬇️⬇️⬇️