і кожен день він наповнював мене, дарував усмішку і сили щось творити, натхнення до нового і цікавого… ця любов проходила крізь вени як гаряча кава що зігріває в холодний туманний ранок…. а потім… якось ніби нізвідки, я усвідомила що насправді він нічого й не робив і не говорив і не давав - це ж я сама вдихала сенс у кожен ранок, романтизуіала вечерю свічками і реготала від душі що у всіх викликало усмішку і цю любов яку я так прагнула ….. насправді я несла в собі і просочувала нею кожну мить->