Та зрадити легко: бездумно, лиш раз, І все — збираєш уламки розбитого час. Ти душу відкрив мов острів скарбів, І віддав найсокровенніше без слів. Та слова, як змії, вп’ялися в спину, І вже не повернеш собі людину. Тебе не зламали, не знищили вщент, Буря в пустелі тільки піднімає пісок. Тепер лишився психолог, а пацієнт Тінню, що знає: довіра це крок, Останній, смертельний, у прірву мовчань, Де серце замерзло, а віра зника. І навіть надія, що встане з руїн, Не зітре цей шрам, що наспівує гімн.