Понад 6 років живу одна. За той час навчилася справлятися з життям. Але, трясця, щоразу, коли навалюється якась проблема, де потрібні чоловічі руки і мислення, в мені повстає бунтарка. Я протестую, обурююся, злюся! Чому я знову повинна це вирішувати? То не моїх рук справа! Мені складно, зараза. І ні, не збираюся я з тим миритися. Просто тому, що: 1)Подекуди справді безсила. 2)Хочу чоловічої підтримки. 3)Не все можу сама. 4) Хочу з кимось — з ним.