Чому я завжди та людина, з якою зручно «перебитися», поки немає «кращих варіантів», а потім пішла я нахер? До психолога з самоцінністю не відправляйте, я знаю хто я і що я, але вмію мінятись, якщо того потребує адаптація. З людьми все життя спілкуюсь і спілкувалась дуже різними, тому про вибір «одних і тих же типажів» не можу погодитись. Чи вже змиритись і жити з мамою, так хоч їй допоможу на старості.