та вмить опустивши голову в сірому переході, де маленька бабуся самотньо тримає рожеві квіти, я відчую себе незначним і простим пішоходом, який когось точно зустріне і стане потрібен. вмить заховавши кулак, щоб не вдарити помилково і замість зброї тримати в руках ті рожеві бабусині квіти, відчую себе недоречно і трохи раптово – невже я такий комусь точно буду потрібен? inst: nastya.tkachuuk