Дід все життя пиздів на радянську владу і ніколи не боявся . Був крейзі відважним. До нього навіть декілька разів приїздили , щоб посадити за довгий язик . Але отримували від нього тільки пиздюлів , бо дід був здоровий і сильний 😂⬇️

Мій дідусь, вступив навчатись на фельдшера, але швидко забрали воювати.На війні став дуже крутим діагностом, навчився лікувати складні випадки, приймав пологи.А після війни, якимсь чином, йому домогли отримати диплом, наче вчився.Працював і після виходу на пенсію, не міг залишити пацієнтів.Багато, працював не вберіг здоровʼя і помер від лікарської помилки.Його немає з 1990, помер ще до мого народження, але його досі пацієнти з вдячністю згадують Отакий був фельдшер від Бога з фальшивим дипломом

Мій прадід теж був в німецькому таборі (був професором української літератури у Львові коли його забрали). Вижив за рахунок того що знав декілька мов й частину днів замість важкої роботи працював листоношею. Таким чином він й прокрадався в капличку та спав подекілька годин, заховавшись в трибуні для хору. Одного дня його майже спіймали - німецький офіцер почав підійматись сходами до хору але хтось його покликав й він розвернувся

Ці історіїї треба роздрукувати на великих щитах, поставити по всьому прикордонню, в усіх містах і селах, вивчати в школах.. І щоб ніколи знову!...

В моєї прабабусі - по батьку, була велика родина (українці), та коли вона була мала всі померли від тифу (вона ж просто перехворіла та чудом вижила). Її вдочерив німецький піп (було то ще до війни). Дав ім’я і прозвище. Своє справжнє ім’я, нажаль, вона не памʼятала, а отже знайти родичів не було можливим. У воєнний час народила доньку. Після війни, звісно ж, совЄти признали її зрадницею, відправили до Сибіру, а мою бабусі у дитбудинок.Прабаба вижила, відшукала доньку і дожила майже до 100 років.