Найчастіше… у вимушеній іміграції… після 2 років боротьби за власне життя 💪🏻, після втрати коханого чоловіка на війні (буде 2 роки ❤️‍🩹) і проживання цього наодинці без близьких поряд, після виходу із токсичних стосунків із родичами … найбільше бракує банальних людських ОБІЙМІВ… Буває їду в транспорті і як нахлинуть сльози і так хочеться обіймів своїх людей, котрі розкидані тепер по всьому світі … А на душі - відчуття самотності серед людей, наче та прірва. Витираю сльози, посміхаюся і їду далі.