Дмитру приємно зігрівало спину весіннє сонце. Він пройшов монастир святого Онуфрія та наближувався до переходу під залізницею, що вів на Підзамче. Вантажний потяг на великій швидкості сунув у бік Києва. Гуркіт коліс одразу заглушив Дмитрові думки. Хлопець спустився в перехід, та звук биття важких коліс тільки посилився. Підлога ніби намагалася втекти з-під ніг, вже за кілька кроків Дмитро відчув як паморочиться в голові, зупинився та вперся рукою об стіну.